ПРО ЩО РОЗПОВІДАЮТЬ ПИСЬМЕНА

   Щорічно 8 вересня, починаючи з 1966 року, відзначають Міжнародний день грамотності. Його мета – зосередити увагу на тому, що бути грамотним важливо для кожної людини та суспільства в цілому, що грамотність та хоча б базова освіта є незамінними чинниками для участі людини в побудові інтегрованого та мирного суспільства ХХI століття. Свято запроваджене та відзначається не лише на честь тих, хто дав людству писемність, але й усіх, хто навчає дітей і молодь, хто розповсюджує грамотність.
   Грамотність – це, перш за все, уміння точно і правильно висловлювати свої думки. Саме тому важливо вправно володіти мовою, адже мова – це надзвичайно складна система, яка весь час змінюється і вдосконалюється.
   Щороку 8 вересня в ході церемонії з нагоди Міжнародного дня грамотності присуджуються міжнародні премії ЮНЕСКО: Премія ЮНЕСКО імені Короля Сечжона за поширення грамотності та Премія ЮНЕСКО імені Конфуція за поширення грамотності.
   До Міжнародного дня грамотності відділ абонемента підготував віртуальну виставку – книжково-пізнавальну палітру "Про що розповідають письмена". На виставці представлено книги, статті з періодики, інформацію з інтернету.

	Білецький А. О. Промову і мовознавство [Текст] / А. О. Білецький ; Міжнар. фонд "Відродження". – Київ : АртЕк, 1997. – 222 с.с    У книзі висвітлюється широке коло проблем загального мовознавства. Серед них: мова як знакова система та її відмінність від інших знакових систем; походження людської мови, її будова та особливості функціонування; взаємозв’язок мови й мислення, мови й суспільства, мови й культури; класифікація мов, систем письма тощо.
	Павленко Н. А. История письма [Текст] : [учеб. пособие для филол. фак. вузов] / Н. А. Павленко ; [ред. С. Г. Левина]. – 2-е изд., перераб. и доп. – Минск : Вышэйшая школа, 1987. – 236 с. с    Книга розповідає про історію виникнення і розвиток найважливіших типів письма – піктографічного, ідеографічного, складового (силабічного) та буквенно-звукового (фонемографічного). Викладенню основного матеріалу передує розділ, присвячений передісторії письма. Розповідається про вузликове письмо древніх інків, ірокезьке письмо "вампум", яке мало вигляд ниток з нанизаними на них різнокольоровими мушлями та інші. У книзі є багато ілюстрацій з різними зразками письма. Автор – професор кафедри загального та слов’янського мовознавства Білоруського державного університету, тому в книзі розповідається також і про історію білоруської мови та писемності.
	Брайчевський М. Ю. Походженняслов’янськоїписемності [Текст] / Михайло Брайчевський. – 4-е вид. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2009. – 152 с. : іл. с    Автор книги – людина енциклопедичних знань: історик і археолог, мистецтвознавець і філософ, поет і художник, тому проблему формування слов’янської писемності він розглядає у загальному соціокультурному контексті періоду ранньої історії слов’янства, користуючись не лише писемними джерелами, а й величезним археологічним матеріалом. Цілий розділ книги присвячений східнослов’янській писемності до 988 року, писемності, яка існувала в більш-менш сталому вигляді ще до початку просвітницької діяльності Кирила і Мефодія. Один з розділів книги так і називається "Що винайшов Кирило?".
	Шумило С. В. До питанняпросвітницькоїмісіїсвятихКирила і Мефодія, винайденняслов’янськоїписемності і початковоїхристиянізаціїРусі в IXcт. [Текст] / С. Шумило // Сіверянський літопис. – 2016. – № 1. – С. 3–17.с    Стаття присвячена дослідженню просвітницької місії святих Кирила і Мефодія, винайденню ними слов’янської писемності і початкової християнізації Русі в IХ ст. Автор, спираючись на різноманітні давньоруські та візантійські джерела, а також дослідження інших авторів, обґрунтовує гіпотезу, що слов’янські просвітники Кирило і Мефодій слов’янську писемність і перші переклади Святого Письма здійснили до своєї подорожі у Моравію в рамках візантійської дипломатичної місії 861–862 рр. на Русь.
	Огієнко І. І.Історіяукраїнськогодрукарства [Текст] / І. І. Огієнко ; [уклад., авт. іст.-біогр. напису та прим. М. С. Тимошик]. – Київ : Либідь, 1994. – 445 с.    Іван Огієнко – митрополит Іларіон, відомий учений, громадський, церковний і культурний діяч. Йому належать праці з мовознавства, літературознавства, історії України та української церкви, яким притаманний високий рівень наукового мислення, теоретичних узагальнень, переконливість аргументацій і водночас емоційність, простота викладу.    Книга вперше вийшла у Львові в 1925 році. У книзі переконливо й аргументовано простежується не лише розвиток специфічної друкарської галузі в Україні від початків її заснування, а й доля самої української культури, непроста, почасти трагічна історія українського друкованого слова. Так, у вступі до цієї книги автор пише: "Докладне вияснення історії нашого друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої давньої культури, якраз воно показує, якими культурними були ми в старовину". А в іншому розділі: "Досі дослідники звичайно не відділювали українського друкарства від московського, чому до науки вносилося певне баламутство". с    В закордонній Україні книгу зустріли дуже прихильно. В радянській Україні книга або відверто замовчувалась, або ставились під сумнів найголовніші висновки студій автора, бо вони суперечили офіційній думці, що друкарство в Україну прийшло не зі Сходу, а із Заходу задовго до виходу в Москві 1564 року першої датованої друкованої книги – "Апостола" Івана Федорова.
	Чабайовська М. З історіїукраїнськогокнигодрукування [Текст] / Марія Чабайовська // Початкова школа. – 2017. – № 11. – С. 4–7 с.с    В умовах розбудови Української держави йде переосмислення багатьох суспільних явищ, фактів історії і культури. Проблема з’ясування походження друкованого слова кожного народу має принципове значення, оскільки йдеться про стан розвитку культури цього народу, освіти, його роль у загальноцивілізаційному поступі. Стаття доповнює згадане раніше фундаментальне дослідження І. Огієнка "Історія українського друкарства", адже на час написання статті з’явилися документи, про які І. Огієнко не знав.
	Писемність Київської Русі і становленняукраїнськоїлітератури [Текст] : зб. наук. пр. – Київ : Наукова думка, 1988. – 316 с. с    Збірник містить дослідження про давньоруську книжність, графіті Софійського собору, літературно-фольклорні взаємозв’язки. У деяких працях розробляються важливі теоретичні проблеми зародження і розвитку в давній писемності рис і форм новочасної словесної творчості. Тут досліджуються також видатні пам’ятки літератури Київської Русі, доля та значення давньоруської писемної спадщини у процесі формування української літератури.
	Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології [Текст] : підручник / В. В. Лучик. – Київ : Академія, 2008. – 343 с. : табл.с    У книзі розкрито сутність, становлення та етапи розвитку слов’янської філології у її взаємозв’язках з історією, особливостями буття слов’янських народів, їх культурою, писемністю як невіддільною частиною культури. Тут розглядаються різні теорії щодо існування писемності у дохристиянський період в Україні. Значна увага приділяється пам’яткам слов’янської писемності – від перших графіті до рукописів і першодруків.
	Подлевський С. В. ГрафітіСпасо-Преображенськогособору в Чернігові [Текст] / Святослав Подлевський // Сіверянський літопис. – 2017. –№ 6. – С. 61–72.с    Перші відомості про графіті у Чернігівському Спасо-Преображенському соборі походять з ХVIII ст. У ХIХ ст. місцеві автори неодноразово згадували грецький надпис на мармуровій колоні у храмі, що нібито засвідчував дату його створення. Іншим, досить відомим, є кириличний надпис на південному фасаді собору. Автор у статті розглядає 5 надписів графіті та кілька суміжних з ними малюнків-графіті. Стаття ілюстрована фото та промальовками графіті.
	Подлевський С. В. Латинські графіті ХVІІ ст. у Чернігові [Текст] / Святослав Подлевський // Сіверянський літопис : всеукр. наук. журн. – 2017. – № 4. – С. 14–21. с    Період ХVII ст. був надзвичайно бурхливим для Чернігова, адже він знаходився в епіцентрі польсько-московських конфліктів. З 1618 по 1648 роки місто перебувало у складі Речі Посполитої. Довгий час цей період залишався майже недослідженим. Лише в останні роки вийшла низка праць, присвячених зв’язкам Чернігівщини з польською державою ХVII ст. Досить цікавими для дослідження є тогочасні джерела особового характеру, які збереглися на пам’ятках архітектури Чернігова – графіті. У статті розглянуто як уже неіснуючі надписи (зафіксовані під час реставрацій), так і ті, що збереглися. В основному це пам’ятні записи. В комплексі з іншими писемними джерелами вони дозволяють поглибити наші знання про той період та процеси, про які ми маємо нині приблизне уявлення.
	Алебастрова А. А.Священные письмена [Текст] / А. А. Алебастрова, Е. А. Разумовская. – Москва : Мир книги, 2010. – 255 с. с    Давні єгиптяни називали свої ієрогліфи словами бога. Існує багато легенд про священні книги, які були втрачені (наприклад, про смарагдову Скрижаль Гермеса Трисмегіста). Деякі священні книги збереглися лише частково. Легендарними можна вважати також найдавніші алфавіти, які мали сакральний сенс. Автор відносить до найдавніших алфавітів єгипетські ієрогліфи, руни, слов’янський алфавіт, тибетську писемність, а також намагається розповісти про те, що може бути зашифровано у священних книгах древності – ведах, авесті, сивіллиних книгах.

Підготувала
бібліотекар відділу
абонемента Чернігівської
ОУНБ ім. В.Г.Короленка

Віра Губко