07.05.2020
345

Микола Пильчиков – піонер українського радіо


  1 За радянських часів професійне свято працівників телебачення та радіомовлення відзначалося 7 травня. Цю дату було встановлено 1945 року, під час святкування 50-річчя винайдення радіо Олександром Поповим.
  1994 року Укртелерадіокомпанія запропонувала керівництву держави встановити 16 листопада як професійне свято для теле- й радіопрацівників. Саме цього дня 1924 року в Харкові вийшла в ефір перша передача українського радіо. Свято встановлено в Україні 16 листопада, нині до журналістів та працівників сфери радіо долучилися телевізійники, представники інтернет-ЗМІ.
Але про те, хто є винахідником радіо, сперечаються й досі. На цю честь претендують Малон Луміс (США), Генріх Герц (Німеччина), Девід Х’юз (США), Томас Едісон (США), Гульєльмо Марконі (Італія), Олександр Попов (Росія), Нікола Тесла (Сербія), Якуб Наркевич-Йодко (Білорусь), Едуард Бранлі (Франція), Джагадиш Чандра Боше (Індія), Олівер Д. Лодж (Великобританія), Ландель де Мура (Бразилія).
Піонери українського радіо –  Семен Мойсейович Айзенштейн, Микола Дмитрович Пильчиков, Сергій Степанович Жидковський. Цей нарис буде присвячено Миколі Пильчикову – геніальному, дивовижно обдарованому  фізику з надзвичайним талантом першопрохідця, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення, основоположнику радіотелекерування та електрофотографії, одному з перших дослідників властивостей рентгенівських променів, радіоактивності, геомагнетизму, метеорології, оптики. Наприкінці позаминулого століття цей науковець був знаним в Україні, Європі, Росії, а відтак – забутим з невідомих причин.
  Микола Пильчиков народився 21 травня 1857 року в Полтаві. Його батько, Дмитро Павлович Пильчиков, – учасник національно-демократичного руху, член Кирило-Мефодіївського братства, член Полтавської громади, активний пропагандист українофільства. Він був особисто знайомий з Тарасом Шевченком, підтримував стосунки з Пантелеймоном Кулішем, галицькими громадськими й культурними діячами та Михайлом Драгомановим. Дмитра Пильчикова вважали своїм духовним наставником Олександр Кониський, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий. Мати Миколи Пильчикова – Людмила Капітонівна Юр’єва – походила зі збіднілої дворянської родини. Мати померла, коли маленькому Миколці не минуло й рочку.
  До чотирнадцяти років Микола перебував удома. Батько з надзвичайною любов’ю і самовідданістю виховував та навчав свого єдиного сина. Подальшу освіту Микола Пильчиков почав здобувати з 1871 року в Першій  Полтавській чоловічій класичній гімназії, де виділявся талановитістю до наук, особливо до фізики й математики. У серпні 1876-го юнак вступив на фізико-хімічне відділення фізико-математичного факультету Харківського імператорського університету, який закінчив 1880 року та працював там асистентом, доцентом, професором до 1894 року. З 1894-го до 1902 року був  професором Одеського (Новоросійського) університету, а з 1902-го до 1908 року – професором  Харківського технологічного інституту.
  Загалом за 14 років роботи в Харківському університеті Микола Пильчиков на засіданнях Товариства дослідних наук виголосив 14 доповідей, які відображали основні напрями його наукової діяльності, що стосувалися вивчення фізико-хімічних процесів, які здійснюються при електролізі, суті капілярних явищ, закону заломлення світла, методів рефрактометрії, механізмів утворення звичайної та кульової блискавок, причин утворення граду, а також спектральної  поляризації світла, розсіяного земною атмосферою.
  1883 року Микола Дмитрович почав досліджувати Курську магнітну аномалію й одним із перших заклав основи теорії аномалій геомагнетизму, обґрунтував наявність родовищ залізної руди, відкрив нові ділянки аномалії біля Прохорівки та Мар’їної. Саме за це дослідження Микола Пильчиков був нагороджений медаллю Російського географічного товариства.
  1887 року М. Пильчиков у Петербурзькому університеті захистив магістерську дисертацію з теми "Матеріали до питання про місцеві аномалії земного магнетизму". Після затвердження ступеня магістра з фізики та фізичної географії був на два роки відряджений до Франції для наукового стажування. Там Микола Дмитрович займався дослідженням електролізу і поляризації електродів, винайшов та виготовив рефрактометр з порожнистою сочевицею для визначення показника заломлення світла в рідинах і дзеркало зі змінною фокусною відстанню. Працюючи в магнітній обсерваторії, він знайшов помилку в конструкції сейсмографа, що викликало чимале здивування у наукових працівників, які використовували прилад для досліджень.
  Після повернення на батьківщину Микола Пильчиков став професором Харківського університету, читав курси з фізики й метеорології та проводив дослідження з поляризації світла й атмосферної оптики. 1891 року він заснував магнітно-метеорологічне відділення фізичного кабінету, а також університетську метеорологічну станцію. Науковець обстоював потребу вивчення високих шарів атмосфери за допомогою спеціальних стратостатів і з цією метою запропонував конструкцію герметизованої кабіни – провісника сучасних космічних скафандрів. Цей харківський період творчості позначений також низкою блискучих експериментів, створенням нових методів досліджень, конструюванням дотепних приладів – інклінатора, однониткового сейсмографа та інших.
З 1894 року Микола Пильчиков працював професором фізики Новоросійського університету. Тут після появи звісток про досліди В. К. Рентгена він першим в Україні й одним із перших у Росії здійснив вдалі експерименти з Х-променями, відкривши низку ще незнаних їх властивостей, та застосував на практиці в медицині свою фокус-трубку Пильчикова.
  25 березня 1898 року Микола Дмитрович продемонстрував радіокеровані на відстані досліди ("через стіни") та пояснив роботу цих пристроїв. Що то було? Годинник, який працював під дією радіосигналу; ввімкнені вогні в моделі маяка; постріл, здійснений із невеликої гармати; вибух міни у штучному басейні, що призвело до затоплення невеликої яхти; приведена в рух модель залізничного семафора. На жаль, першість у радіокеруванні приписується Ніколі Теслі, який подав заявку на патентування радіокерованого судна 1 липня 1898-го, а публічно продемонстрував винахід у вересні цього самого року.
  Кардинальним відкриттям професора Пильчикова слід вважати винайдений ним протектор, що захищає прилади – телефони, маяки, семафори, гармати, міни – від дії на них електричних хвиль стороннього походження. Це завдання не розв’язали ні Марконі, ні інші західноєвропейські вчені й механіки. А Пильчиков зміг – у березні 1898 року. Радіопротектор Пильчикова був випробуваний на бойових кораблях Чорноморського флоту в серпні 1903-го.
  Учений помер загадковою смертю в лікарні 6 травня (за старим стилем) 1908 року від кульового поранення в серце. Справжню причину смерті слідством не було встановлено.
  Творча спадщина Миколи Пильчикова – близько 100 праць, понад 25 оригінальних приладів та установок, кілька нових експериментальних методів досліджень.

Підготувала Наталя Карбовська,
завідувачка відділу з економічної, технічної,
природничої та сільськогосподарської літератури

Повернутись
Поділитись:

Розклад роботи:

Бiблiотека:
Пн-Чт: 09:30 – 20:00
Сб-Нд: 10:00 – 18:00
Інтернет-центри "Бібліоміст" та "LEAP":
Пн-Чт: 09:30 – 20:00

обслуговування користувачів до 19:45

Сб-Нд: 10:00 – 18:00

обслуговування користувачів до 17:45

П'ятниця – вихідний день
Останній вівторок місяця – санітарний день