Монографія присвячена дослідженню проповідей архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Лазаря Барановича. Предметом студії стали автор, тексти й читачі двох збірників казань – "Меч духовный" (1666) і "Трубы словес проповѣдных" (1674).
Постать Лазаря Барановича вивчається як образ лідера, який формував Чернігів як новий адміністративний і духовний центр Київської митрополії.
У книзі розглянуто, як впливав статус першої особи в Київській митрополії на проповідницькі компетенції Лазаря Барановича, чим керувався цей діяч при написанні проповідей; які правила, стереотипи, канони лежали в основі його текстотворчої поведінки; як виявляється його ідентичність у текстах; хто були читачі й слухачі його проповідей; якою поставала людина у його казаннях; наскільки популярними були його книги в Україні та поза її межами.