У променях "Світу Дитини" і "Дзвіночка", в наступництві духового аристократизму Олени Кульчицької і Софії Караффи-Корбут, через досвіди національно зорієнтованих течій українського модернізму постало творче ім'я Зеновії Юськів – однієї з найморальніших художників двох останніх десятиліть XX – початку XXI ст. Завчасно згасле життя спонукає до перших підсумків, але будь-яка спроба узагальнень ше тривалий час буде відчувати опірність самої природи її мистецтва. Залишене у спадок досі зберігає відповідний її почуванням коефіцієнт тепла, яким постачалась кожна її праця, як базова прикмета мотивації і методології її мистецтва. Натомість здолати цю трудність у підходах та оцінках спадщини допоможе сама якість творчих "продуктів" – вони без труднощів надаються до роздумів про сенси – духові та естетичні.