Давно завершилася найкривавіша війна XX сторіччя з її фронтами, наступами, відступами, тилами, окупованими державами і територіями, і, як наслідок цього, – смертями та стражданнями людей. На підкорених гітлерівцями землях, зокрема й України, виникали вогнища збройного опору жорстокому окупаційному режимові. Про один із них і піде мова в документальній повісті. Розповідь могла б бути недовгою, і сьогодні сам факт народного змагу з ворогом і оповідь про нього належали б історії Другої світової війни та згадувалися б тільки принагідно, бо в Україні знову йде війна, розв'язана Росією, знову ллється кров, гинуть люди, якби нечестивці не зв'язали у тугий вузол правду і неправду. Вони, обласкані верховною владою (була така в Радянській "імперії" – "керівна й направляюча"), спотворили історичну палітру антигітлерівського спротиву в одному з регіонів України до невпізнання. Посіяна тоді неправда культивується і донині. Це й змусило автора взятися за перо.